Біоенергетика

Аналіз основних біополімерів і мікроелементів у надземній масі Paulownia tomentosa

І. І. Бойко, О. А. Зінченко, Ю. М. Михайловин, М. С. Данюк — пн, 18 тра 2026 00:00:00 +0300

Мета. Визначити вміст основних біополімерів і мікроелементів у листках і стеблах Paulownia tomentosa для оцінки їх хімічного складу та потенціалу використання як сировини для біоенергетики. Методи. Дослідження проводили у 2019–2024 рр. на Ялтушківській ДСС ІБКіЦБ НААН (Вінницька обл.). Об’єктом дослідження слугували насадження павловнії повстистої, закладені у 2018 році. Дослідження проводили на сірих лісових легкосуглинкових ґрунтах із вмістом гумусу 1,86%. Аналіз біохімічних показників здійснювався у динаміці вегетаційного періоду (червень, липень, серпень) для рослин різного віку, де за контроль було обрано однорічні екземпляри. Визначення технологічних параметрів біомаси (суха речовина, зольність, вміст целюлози, геміцелюлози, лігніну та мікроелементів) проводилося за загальноприйнятими методиками та стандартами для біоенергетичних культур. Результати. Встановлено, що вміст сухої речовини у листках коливався в межах 36,6–56,6%, у стеблах – 45,5–65,0% із тенденцією до зростання впродовж вегетації. Зольність була вищою у листках (5,1–6,5%) порівняно зі стеблами (1,3–2,2%). Вміст целюлози зростав із віком рослин і становив у листках 27,1–34,0%, у стеблах – 37,2–42,0%. Геміцелюлоза накопичувалась у межах 4,9–6,0% у листках і 10,1–11,8% у стеблах. Вміст лігніну також зростав: у листках – від 9,0 до 10,35%, у стеблах – від 14,0 до 14,5%. Концентрації хлору та сірки були незначними й становили відповідно 0,012–0,015% і 0,04–0,08%, причому їх вміст був дещо вищим у листках. Висновки. Біомаса Paulownia tomentosa характеризується високим вмістом структурних біополімерів і низькою концентрацією потенційно небажаних елементів (Cl, S), що є позитивним для використання у біоенергетиці. Стебла містять більше целюлози, геміцелюлози та лігніну, тоді як листки характеризуються вищою зольністю та вмістом мікроелементів. З віком рослин спостерігається зростання основних компонентів клітинної стінки, що свідчить про підвищення якості сировини. Отримані результати можуть бути використані для обґрунтування оптимальних строків заготівлі та напрямів переробки біомаси павловнії як перспективної енергетичної культури.

Морфометричні показники насіння сочевиці залежно від морфотипу, фракції та тривалості зберігання

А. В. Вишинський — пн, 18 тра 2026 00:00:00 +0300

Мета. Установити морфометричні показники насіння сочевиці різних морфотипів залежно від його фракційного складу та тривалості зберігання для наукового обґрунтування оптимальних параметрів формування страхових насіннєвих фондів в умовах Правобережного Лісостепу України. Методи. Дослідження базувалися на трифакторному модельному досліді (2022–2026 рр.). Об’єктами виступали морфотипи сочевиці харчової червонозерний і зеленозерний. Схема досліду включала вивчення впливу морфотипу (фактор А), тривалості зберігання від 0 до 5 років (фактор В) та фракційного складу насіння: I (> 5,0 мм), II (4,0–5,0 мм), III (3,0–4,0 мм) (фактор С). Посівні якості та біометричні параметри проростків визначали згідно з ДСТУ 4138-2002 на 10-ту добу. Результати. Встановлено, що найвищим ростовим потенціалом володіє велика фракція (> 5,0 мм) зеленозерної сочевиці, довжина кореня якої на 10-ту добу у свіжозібраному стані сягає 62 мм, що на 6,9% перевищує червонозерний аналог. Експериментально підтверджено суттєву деградацію сили росту протягом п’яти років зберігання: найбільш інтенсивне зниження показників зафіксовано після третього року експозиції (на 5–6 мм щорічно). Найбільш вразливим до старіння виявився гіпокотиль, індекс деградації якого становив 45,6%, тоді як індекс кореневої системи продемонстрував найвищу стабільність (V = 9,8%). До кінця п’ятого року зберігання показники дрібної фракції (3,0–4,0 мм) червонозерної сочевиці впали до критичного мінімуму (корінь – 26 мм, маса – 0,095 г). Висновки. Зеленозерний морфотип та великі фракції насіння (> 5,0 мм) виявляють вищу адаптивну стійкість до тривалого зберігання. Велика фракція обох сортів навіть після п’яти років зберігання зберігає кращу життєздатність (корінь 34–38 мм), ніж дрібна фракція вже після трьох років. Це обґрунтовує доцільність використання саме великого насіння зеленозерних сортів для закладання у довгострокові страхові фонди з метою збереження високого біологічного потенціалу культури.

Сезонна динаміка росту Miscanthus × giganteus в умовах Західного Лісостепу

Ю. І. Гайда, Я. Д. Фучило, В. Я. Брич, А. М. Шувар, Т. М. Грохольска — пн, 18 тра 2026 00:00:00 +0300

Мета. Вивчити особливості сезонної динаміки росту міскантусу гігантського (Miscanthus × giganteus) на різних етапах становлення плантації (перший рік вирощування і третій рік вегетації) в умовах Західного Лісостепу України. Методи. Дослідження проведено на експериментально-демонстраційній плантації у дослідному господарстві Західноукраїнського національного університету. Спостереження включали моніторинг висоти пагонів міскантусу на одно- та трирічній плантації. На кожній ділянці відібрано 20 модельних куртин (рослинних груп із однієї висадженої ризоми). Висоту пагонів у кожній куртині вимірювали регулярно (8 контрольних дат з кінця травня до кінця вересня) з точністю до 1 см. За результатами вимірювань проаналізовано динаміку середньої висоти пагонів та приростів висоти протягом вегетаційного періоду. Результати. На однорічній плантації міскантусу виявлено три фази росту пагонів: інтенсивне наростання навесні – на початку літа, середньолітнє уповільнення росту внаслідок недостатності опадів та відновлення росту наприкінці літа – восени. Середня висота пагонів зросла від 10,7 см наприкінці травня до 87,2 см наприкінці вересня (більш ніж у 8 разів). У червні висота швидко досягла 45–60 см, після чого в липні спостерігалось «плато» росту – темпи збільшення висоти різко знизилися, а в окремих куртинах відзначено пожовтіння й загибель пагонів. У кінці липня в більшості рослин ростові процеси поновилися, і висота пагонів досягла максимальних значень у вересні (до 1,2–1,3 м у найрозвиненіших куртинах). При цьому між індивідуальними рослинами зафіксовано високу варіабельність: частина молодих ризом не змогла підтримувати ріст під час стресового середньолітнього періоду, що спричинило істотну варіабельність висот (від 0 до 125 см). На трирічній плантації міскантусу формування надземної маси відбувалося більш рівномірно. Ріст пагонів починався раніше (вже у травні висота сягала 25–60 см), інтенсивно продовжувався до початку липня (до 110–150 см), після чого поступово сповільнювався. Впродовж липня – вересня прирости висоти залишалися додатними без різких провалів, а максимальна висота пагонів на кінець сезону склала 160–190 см. Криві індивідуального росту на старшій плантації були монотонно зростаючими, без епізодів втрати листя чи пагонів, що вказує на кращу стійкість укорінених рослин до короткочасної засухи. Величини середньодобових поточних приростів на третьому році вегетації досягали піку наприкінці червня (30–35 см за інтервал між вимірами) і різко знижувалися в липні; на початку серпня відзначена коротка друга хвиля помірних приростів (11–15 см), після чого ріст згасав до нуля з настанням осені. На відміну від молодої плантації, де спостерігалася значна мозаїчність розвитку, у зрілих куртинах висота наприкінці сезону вирівнялася, а відмінності між рослинами зменшилися. Висновки. Сезонна динаміка росту M. × giganteus суттєво залежить від віку насадження. На першому році вирощування спостерігається нерівномірний ріст із середньолітнім призупиненням та частковою втратою біомаси під час періоду з високими температурами і недостатніми опадами, тоді як на третьому році розвитку рослини демонструють більш ранній старт, стабільний ростовий хід без значного пригнічення влітку і значно більшу кінцеву висоту пагонів. Отримані дані підкреслюють важливість урахування вікових особливостей росту та реакції на кліматичні стреси при оцінюванні продуктивності і доборі високопродуктивних генотипів міскантусу для умов Західного Лісостепу.

Вирощування насіння буряків цукрових безвисадковим способом

В. А. Доронін, В. В. Дрига, Ю. А. Кравченко, В. О. Рибак, В. В. Доронін — пн, 18 тра 2026 00:00:00 +0300

Мета. Вивчення доцільності вирощування насіння буряків цукрових безвисадковим способом в незрошувальних умовах Лісостепу України. Методи. Лабораторний, вимірювально-ваговий, математично-статистичний. Результати. Оскільки сівбу насінників проводили в не зрошуваних умова, то строки сівби корегувалися з врахуванням наявності опадів: до їх випадання або відразу після опадів. Фітосанітарний стан посіві перед зимівлею був задовільний: ураження рослин збудниками хвороб та пошкодження шкідниками відсутні, забур’яненість середня. Ефективність безвисадкового способу вирощування насіння залежить, головним чином, від збереженості рослин в період перезимівлі, що зумовлено як погодними умовами, так і станом розвитку рослин. Формування параметрів рослин буряків цукрових перед зимівлею характерних холодостійким рослинам у середньому за роки досліджень забезпечило високу збереженість до весни безвисадкових насінників першого і другого строків сівби яка становила, відповідно – ЧС компоненту 78,8 та 74,6%, багатонасінного запилювача – 74,0 та 72,3%, що цілком достатньо для отримання насіння. Висока збереженість насінників до весни та відповідний догляд за ними забезпечили в середньому за роки дослідження отримання якісного насіння зі схожістю 82% та доброякісністю понад 93,2%, яка залежала від року вегетації. У 2022 р. схожість насіння гібрида ‘Константа’ становила 85%, доброякісність 99,6%, а в 2023 р. схожість була вищою і становила 87%, доброякісність меншою – 96,0%, що дає можливість підготувати насіння для сівби зі схожістю не менше 93–96%. Висновки. За глобального потепління в умовах Правобережного Лісостепу в зоні нестійкого зволоження є перспектива вирощувати насіння цукрових буряків безвисадковим способом без зрошення, але є ризик отримання нерівномірних сходів за дефіциту вологи в період сівби та отримання сходів і щоб цього запобігти необхідно сівбу проводити з врахуванням можливих опадів.

Оцінка адаптивної стійкості сортів гороху посівного залежно від травмування та тривалості зберігання насіння

Л. М. Кононенко, Д. І. Кам’янченко — пн, 18 тра 2026 00:00:00 +0300

Мета. Оцінити адаптивну стійкість сортів гороху посівного залежно від ступеня травмування та тривалості зберігання насіння, а також встановити їх вплив на якісні показники насіння та його посівні властивості. Методи. Дослідження базувалися на трифакторному лабораторному досліді (2022–2026 рр.). Об’єктами були сорти гороху посівного ‘Царевич’, ‘Оплот’ та ‘Отаман’. Схема досліду передбачала вивчення впливу сортових особливостей (фактор А), тривалості зберігання від 1 до 5 років (фактор В) та ступеня травмованості насіння (ціле, мікротравми, макротравми) (фактор C). Посівні якості та біохімічні показники визначали згідно з ДСТУ 4138-2002 та відповідними ISO стандартами. Результати. Найвищим адаптивним потенціалом характеризувався сорт ‘Царевич’, що у контрольному варіанті забезпечував енергію проростання на рівні 95%, у сортів ‘Оплот’ і ‘Отаман’ цей показник становив 93 та 91%. Зі збільшенням тривалості зберігання до 5 років енергія проростання знижувалася до 80% у сорту ‘Царевич’ та до 76% в ‘Отаман’, а за наявності макротравм – до 60 і 55% відповідно. Лабораторна схожість змінювалася аналогічно – від 96–92% у свіжому насінні до 84–78% у цілих зразках після 5 років зберігання та до 62–68% у варіантах із макротравмами. Середня тривалість проростання зростала від 4,8–5,2 доби у свіжому насінні до 5,8–6,3 доби після 5 років зберігання, а за макротравм досягала 6,8–7,6 доби. Індекс швидкості проростання, навпаки, знижувався: від 18,5–17,3 ум. од. у контролі до 14,6–13,2 ум. од. у цілих зразках після 5 років та до 10,2–11,5 ум. од. за макротравм. Вміст води зменшувався з 12,5–12,8 до 9,3–10,8% залежно від сорту та умов зберігання, причому травмоване насіння втрачало додатково до 0,9% вологи. Загальний вміст білка знижувався з 24,2–24,8% до 20,2–22,7%, а наявність макротравм посилювала втрати ще на 0,5–1,5%. Вміст вуглеводів характеризувався більшою стабільністю, проте також зменшувався з 51,9–52,6 до 47,1–49,8%, із додатковим зниженням на 0,8–1,7% у травмованому насінні. Висновки. Найвищу адаптивну стійкість до дії досліджуваних факторів продемонстрував сорт ‘Царевич’, який зберігав вищі показники посівних якостей і біохімічного складу впродовж усього періоду зберігання. Механічні пошкодження та тривале зберігання мають кумулятивний негативний ефект, істотно знижуючи життєздатність насіння та інтенсивність проростання. Отримані результати свідчать про доцільність використання цілого насіння та обмеження термінів зберігання для збереження високого біологічного потенціалу культури.

Енергетична ефективність вирощування пшениці м'якої озимої залежно від сорту та технологічних факторів

Н. О. Кононюк — пн, 18 тра 2026 00:00:00 +0300

Мета. Визначити енергетичну ефективність вирощування пшениці м’якої озимої залежно від сорту та впливу технологічних факторів. Методи. Польові дослідження проводили в умовах зони нестійкого зволоження Правобережного Лісостепу України на дослідному полі Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків НААН (50.023194, 30.173895) упродовж 2020−2024 рр. Результати. Загальні енерговитрати на вирощування пшениці озимої становили 53,0–83,0 ГДж/га залежно від інтенсивності технології. У структурі витрат домінували дві статті: виробництво та внесення добрив (44,5–51,1%) і сушіння зерна (37,6–39,9%), які сумарно становили 83,8–88,7% загальних енерговитрат. А підвищення рівня удобрення від мінімального (N₆₀P₄₀K₄₀) до максимального (N₁₈₀P₉₀K₉₀ + мікро) призводило до зростання енерговитрат на 57% при збільшенні врожайності лише на 31%. Коефіцієнт енергетичної ефективності (Кее) знижувався з 3,02 до 2,68 (–11,3%), енергоємність зростала з 9,91 до 11,11 ГДж/т (+12,1%). Причому, перехід від мінімального до середнього рівня удобрення практично не знижував Кее (від 3,02 до 3,01), тоді як подальше підвищення до максимального рівня спричиняло різке зниження ефективності (з 3,01 до 2,68). Середній рівень удобрення є енергетично оптимальним компромісом. Висновки. Реакція сортів на інтенсифікацію суттєво відрізнялася: сорт інтенсивного типу зберігав високий Кее навіть за максимального удобрення, тоді як універсальний сорт демонстрував різке зниження ефективності (–17% Кее). Це визначає диференційований підхід до вибору технології залежно від сорту. А системи захисту рослин (хімічний / біологічний) та ретарданти (МОДДУС 250 ЕС / Квантум-Аквасил) мали незначний вплив на енергетичну ефективність – різниця КЕЕ становила 0,05–0,07, що знаходиться на межі достовірності. Оптимальним варіантом технології за енергетичною ефективністю є: сорт ‘Легенда білоцерківська’ + середній рівень удобрення (N₁₂₀P₆₀K₆₀) + хімічний захист + ретардант МОДДУС 250 ЕС, який забезпечує Кее 3,23, енергоємність 9,20 ГДж/т та приріст енергії 174,1 ГДж/га.

Вплив ступеня забур’яненості на продуктивність соняшнику залежно від способів регулювання сегетального компоненту

пн, 18 тра 2026 00:00:00 +0300

Мета. Установити вплив ступеня забур’яненості на продуктивність соняшнику (Helianthus annuus L.) залежно від способів регулювання сегетального компоненту в умовах Лісостепу України. Методи. Дослідження виконували впродовж 2023–2025 рр. в умовах зони нестійкого зволоження Правобережного Лісостепу України на дослідному полі Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків НААН України. Схема досліду: 1. Контроль 1 – забур’янений (без гербіцидів, без ручних прополювань); 2. Контроль 2 – чисті посіви (без бур’янів); 2. Харнес, КЕ (ацетохлор, 900 г/л), 2,0 л/га – внесення після сівби до сходів культури по вирівняному вологому ґрунту; 3. Геліантекс (галауксифен-метил, 68,5 г/л), 0,045 л/га – внесення у ранні фази розвитку бур’янів (від фази 4-х справжніх листків до початку фази «зірочки» (ВВСН 14–50) з додаванням ПАР Віволт); 4. Харнес, КЕ, 2,0 л/га + Геліантекс, 0,045 л/га. Результати. У середньому за роки досліджень щільність бур’янів у забур’яненому контролі становила 85 шт./м² при масі 820 г/м², що зумовило зниження врожайності до 0,82 т/га. Підтримання посівів у чистому від бур’янів стані забезпечило формування врожайності 2,94 т/га, що свідчить про втрати понад 70% за відсутності контролювання. Застосування ґрунтового гербіциду зменшило щільність бур’янів до 28 шт./м² та забезпечило врожайність 2,41 т/га, післясходового – 34 шт./м² та 2,28 т/га відповідно. Найвищу ефективність продемонструвала комбінована система, за якої щільність бур’янів знизилася до 12 шт./м², а врожайність досягла 2,86 т/га. Різниця між варіантами була статистично достовірною (НІР_0,05 = 0,22 т/га). Викиди CO₂eq коливалися в межах 175–190 кг/га, причому додаткове вуглецеве навантаження від застосування гербіцидів було незначним порівняно з приростом урожайності. Висновки. Отримані результати підтверджують, що інтегроване регулювання сегетального компоненту шляхом поєднання ґрунтового та післясходового гербіцидів забезпечує ефективне зниження забур’яненості, мінімізацію втрат врожаю та агроекологічну доцільність вирощування соняшнику.

Урожайність та якість урожаю кукурудзи в моно- та бінарних посівах

В. А. Мокрієнко — пн, 18 тра 2026 00:00:00 +0300

Мета. Установити вплив систем удобрення на врожайність і якість урожаю кукурудзи та сої в умовах моно- й бінарних посівів у зоні Лісостепу України. Методи. Дослідження проводили у 2021–2025 рр. у стаціонарному польовому досліді ВП НУБіП України «Агрономічна дослідна станція» (Київська обл.). Ґрунт – чорнозем типовий малогумусний середньосуглинковий. Вивчали монокультури кукурудзи ‘РЖТ Занетіккс’ і сої ‘Сірелія’ та ‘РЖТ Сакуза’, а також їх бінарні посіви. Системи удобрення: без добрив (контроль), N₆₀P₄₅K₄₅ і N₉₀P₆₀K₆₀. Оцінювали врожайність, стабільність продуктивності, вміст і збір протеїну, жиру та крохмалю. Експериментальні дані обробляли методами дисперсійного, кореляційного та регресійного аналізів. Результати. Установлено, що бінарні посіви мають суттєву перевагу над монокультурами за сумарною продуктивністю. Урожайність кукурудзи в суміші з соєю на контролі була на 11,5–12,8% вищою, ніж у монокультурі, а за інтенсивного удобрення (N₉₀P₆₀K₆₀) ця перевага зростала до 18,0–19,1%, досягаючи 12,45 т/га. Максимальна сумарна врожайність бінарної системи зафіксована на рівні 15,13 т/га, що на 44,8% перевищує показник монокультури кукурудзи. Доведено, що соя в монокультурі негативно реагує на високі дози азоту: при переході від N₆₀ до N₉₀ спостерігалася депресія врожайності на 16–25%, тоді як у бінарних посівах соя зберігала стабільну продуктивність. Біохімічний аналіз показав, що вміст протеїну (8,2–8,4% у кукурудзи; 38,7–42,1% у сої) та крохмалю (73,0–73,7%) переважно детермінований генотипом, проте бінарні посіви радикально змінюють вихід поживних речовин з одиниці площі. Збір протеїну в сумісних посівах сягав 1,91–2,09 т/га, що у 2,2–3,5 раза вище порівняно з одновидовою кукурудзою. Збір крохмалю в бінарних системах також зріс на 15,4–17,9% (до 9,08 т/га). Установлено, що сумісне вирощування забезпечує оптимальне кормове співвідношення протеїн : жир : крохмаль на рівні 1 : 0,3 : 4,5. Розрахунок коефіцієнта екологічної пластичності (bi = 0,95–1,05) та індексу стабільності (Si = 0,67–0,76) підтвердив вищу адаптивність бінарних агроценозів до міжрічних коливань погод-них умов порівняно з монокультурою кукурудзи. Агрономічна ефективність добрив у бінарних посівах була на 18–22% вищою, ніж у чистих посівах. Висновки. Бінарні посіви кукурудзи з соєю є високоефективною моделлю інтенсифікації землеробства, що забезпечує синергетичне зростання врожайності кукурудзи на 11–19% та підвищення збору протеїну більш як удвічі. Оптимальною для таких систем є помірна доза добрив N₆₀P₄₅K₄₅, яка забезпечує максимальну окупність ресурсів та отримання збалансованої за біохімічним складом продукції.

Параметри газообміну та функціональний стан фотосистеми міскантусу гігантського за різних систем удобрення та підживлення гуматом калію

В. Г. Носенко — пн, 18 тра 2026 00:00:00 +0300

Мета. Установити закономірності зміни параметрів газообміну (інтенсивності фотосинтезу, транспірації, провідності продихів і ефективності використання води) та показників флуоресценції хлорофілу [Fv/Fm, PI(abs)] міскантусу гігантського залежно від системи удобрення і позакореневого підживлення гуматом калію. Методи. Дослідження проводили упродовж 2021–2025 рр. у ВП НУБіП «Великоснітинське ім. О. В. Музиченка» на чорноземі опідзоленому сильнозмитому. Схема досліду включала три системи удобрення: без добрив, органічну (Леонардит, 100 кг/га) та мінеральну (N₆₀P₁₆K₈₀), а також чотири варіанти підживлення гуматом калію (2 л/га). Параметри газообміну визначали системою LI-6200, показники флуоресценції хлорофілу – флуориметром Handy PEA. Статистичну обробку результатів здійснювали методом дисперсійного аналізу. Результати. Установлено, що покращення умов мінерального живлення та застосування гумату калію сприяли синхронному підвищенню всіх параметрів газообміну. Інтенсивність фотосинтезу зростала від 16,2–22,7 до 24,1–33,7 мкмоль CO₂/м²·с залежно від року та варіанта досліду. Максимальні значення отримано за поєднання мінеральної системи удобрення з дворазовим підживленням гуматом калію, де приріст фотосинтезу відносно контролю становив 40,1%. Мінеральна система забезпечувала найвищі показники фотосинтетичної активності, однак органічна система характеризувалася кращим функціональним станом фотосистеми ІІ: Fv/Fm становив 0,797, PI(abs) – 3,39, що перевищувало відповідні значення за мінерального удобрення. Виявлено високу чутливість PI(abs) до змін умов живлення порівняно з Fv/Fm. Доведено тісний лінійний зв’язок між інтенсивністю фотосинтезу та провідністю продихів (r = 0,99), що свідчить про домінування продихового механізму регуляції фотосинтезу. Дворазове підживлення гуматом калію підвищувало фотосинтез на 11,7–12,9%, а провідність продихів – на 12,5–13,5%. Органічна система з використанням гуматів забезпечувала близько 72% ефекту мінерального удобрення. Висновки. Поєднання удобрення з позакореневим підживленням гуматом калію суттєво активізує газообмін та поліпшує функціональний стан фотосинтетичного апарату міскантусу гігантського. Мінеральна система є найбільш ефективною для підвищення фотосинтетичної продуктивності, тоді як органічна сприяє стабілізації роботи фотосистеми ІІ та оптимізації фізіологічного стану рослин.

Енергетична ефективність вирощування озимих культур родини Brassicaceae залежно від рівня мінерального удобрення

І. В. Царук, А. С. Риженко — пн, 18 тра 2026 00:00:00 +0300

Мета. Установити енергетичну ефективність вирощування озимих культур родини Brassicaceae залежно від рівня мінерального удобрення в умовах Лівобережного Лісостепу України та обґрунтувати оптимальні варіанти технології з позицій енергетичного балансу і ресурсоощадності. Методи. Дослідження проводили у 2019–2023 рр. в умовах ВП НУБіП України «Ніжинський агротехнічний інститут» на чорноземі опідзоленому. Об’єктами дослідження були суріпиця озима сорту ‘Оріана’, ріпак озимий гібрида ‘Мерседес’ і тифон сорту ‘Оракам’. Культури вирощували за трьох рівнів удобрення: без добрив, N₈₀P₆₀K₆₀ та N₁₂₀P₉₀K₉₀. Енергетичну ефективність оцінювали за методикою О. К. Медведовського та П. І. Іваненка з використанням стандартних технологічних карт. Результати. Сукупні енерговитрати істотно зростали зі збільшенням норм мінерального удобрення: від 16,5–19,7 ГДж/га на контролі до 38,0–41,2 ГДж/га за N₈₀P₆₀K₆₀ і 54,2–57,4 ГДж/га за N₁₂₀P₉₀K₉₀. Найвищу енергоємність урожаю насіння формував ріпак озимий – 102,1–117,1 ГДж/га, тоді як тифон забезпечував 91,9–103,6 ГДж/га, а суріпиця озима – 59,7–68,1 ГДж/га. Максимальний коефіцієнт енергетичної ефективності (Кее) за врахування лише товарного насіння встановлено у тифону без удобрення – 5,57; у ріпаку він становив 5,18, у суріпиці – 3,45. За внесення N₈₀P₆₀K₆₀ Кее у тифону та ріпаку знижувався до 2,73, а у суріпиці – до 1,68. Подальше підвищення норми добрив до N₁₂₀P₉₀K₉₀ зумовлювало зменшення Кее до 1,75–2,04, що свідчить про енергетичну недоцільність надмірного удобрення. Найнижчу енергетичну собівартість насіння забезпечував тифон – 4,8 ГДж/т на контролі. За повного використання надземної біомаси Кее тифону зростав до 20,17. Висновки. Оптимальним варіантом удобрення для озимого ріпаку ‘Мерседес’ і тифону ‘Оракам’ з позицій комплексної енергетичної ефективності є норма N₈₀P₆₀K₆₀, яка забезпечує високий вихід енергії, прийнятний рівень Кее та збереження родючості ґрунту. Підвищення норми удобрення до N₁₂₀P₉₀K₉₀ є енергетично невиправданим. Тифон характеризується найвищою ресурсоощадністю та значним потенціалом використання в біоенергетичних системах за умови комплексної переробки насіння і соломи.

Оптимізація елементів технології вирощування павловнії в умовах Правобережного Лісостепу України

Д. Я. Макух — пн, 18 тра 2026 00:00:00 +0300

Мета. Обґрунтувати ефективні елементи технології вирощування павловнії другого року вегетації шляхом оцінювання впливу систем захисту від бур’янів і низькотемпературного стресу на ріст рослин, формування асиміляційної поверхні, продуктивність біомаси та енергетичну ефективність. Методи. Дослідження проводили у 2023–2025 рр. на базі ТОВ «Гров Енерджі» (Київська обл.). Схема досліду включала три фактори: гібриди павловнії (‘Clone In Vitro 112’, ‘Pao Tong Z07’ і ‘Shan Tong’), система захисту від бур’янів (контроль; Стомп 330, к.е., 5 л/га; Стомп 330, к.е., 5 л/га + Тарга Супер, к.е., 2,0 л/га) та заходи захисту від низьких температур (контроль; осіння обробка ХАРВЕСТ, 5 л/га після опадання понад 40% листя; осіння обробка ХАРВЕСТ, 5 л/га + весняна обробка ХАР-ВЕСТ, 1 л/га після танення снігу за температури +5 °С; осіння обробка ХАРВЕСТ, 5 л/га + позакореневе підживлення НОВОФЕРТ Ягода за 5–6 діб до можливих заморозків у нормі 10 г/рослину або 6,5 л/га). Визначали динаміку росту рослин, параметри листкового апарату, вміст хлорофілу, урожайність сирої та сухої біомаси, збір енергії й коефіцієнт енергетичної ефективності. Результати. Установлено істотний вплив досліджуваних факторів на ріст і продуктивність павловнії. У варіантах без гербіцидного захисту висота рослин наприкінці вегетації становила лише 1,68–1,84 м, а середньодобовий приріст – 0,99–1,10 см/добу. Застосування системи Стомп 330 + Тарга Супер підвищувало кінцеву висоту рослин до 3,46–3,82 м і середньодобовий приріст до 1,97–2,16 см/добу. Найефективніша схема антистресового захисту – ХАРВЕСТ восени + НОВОФЕРТ Ягода перед заморозками – забезпечувала збільшення кількості листків до 54–61 шт./рослину, площі листкової поверхні до 3,67–4,42 м² та вмісту хлорофілу до 43,1–45,6 SPAD-од. Найвищу врожайність біомаси отримано за комплексного поєднання Стомп 330 + Тарга Супер × ХАРВЕСТ + НОВОФЕРТ: сира біомаса становила 25,6–29,1 т/га, суха – 9,34–10,83 т/га, збір енергії – 168,1–194,9 ГДж/га, коефіцієнт енергетичної ефективності – 2,69–3,02. Найвищі показники росту, фотосинтетичної активності та продуктивності сформував гібрид ‘Shan Tong’. Висновки. Для умов Правобережного Лісостепу України ефективність вирощування павловнії другого року вегетації визначається комплексним поєднанням контролювання бур’янів і захисту рослин від низькотемпературного стресу. Найрезультативнішою виявилася система Стомп 330 + Тарга Супер у поєднанні з осіннім застосуванням ХАРВЕСТ і позакореневим підживленням НОВОФЕРТ Ягода. Найбільш адаптивним і продуктивним серед досліджуваних гібридів був ‘Shan Tong’.

Особливості функціонування фотосинтетичного апарату гібридів кукурудзи залежно від гербіцидного захисту та позакореневого удобрення

Д. М. Козаченко — пн, 18 тра 2026 00:00:00 +0300

Мета. Установити особливості формування та функціонування фотосинтетичного апарату середньоранніх гібридів кукурудзи залежно від системи гербіцидного захисту та позакореневого удобрення, а також оцінити їх вплив на продукційні процеси й формування врожайності зерна в умовах Правобережного Лісостепу України. Методи. Польові дослідження проводили у 2023–2025 рр. у ТОВ «Світанок Плюс» (Київська обл.) на сірих лісових опідзолених середньосуглинкових ґрунтах. Схема досліду включала три гібриди кукурудзи (‘ДБ Хотин’, ‘ДМ Стікер’, ‘KWS Рабато’), чотири варіанти гербіцидного захисту (контроль без гербіцидів; контроль без бур’янів; Лаудіс + Меро; Стеллар Плюс) та три варіанти позакореневого удобрення (без удобрення; Райкат Фінал; Текамін Брікс + EGROW). Визначали площу листкової поверхні, фотосинтетичний потенціал, чисту продуктивність фотосинтезу та врожайність зерна. Результати. Установлено істотний вплив гербіцидного захисту та позакореневого удобрення на формування фотосинтетичного апарату кукурудзи. Найнижчі показники площі листкової поверхні формувалися на контролі без гербіцидів – 10,5–18,4 тис. м²/га, що супроводжувалося зниженням фотосинтетичного потенціалу до 0,57–1,03 млн м²×діб/га та чистої продуктивності фотосинтезу до 6,62–8,55 г/м² за добу. Ефективне пригнічення бур’янів у варіантах із застосуванням гербіцидів Лаудіс + Меро та Стеллар Плюс забезпечувало істотне збільшення площі листкової поверхні до 45,6–52,2 тис. м²/га та підвищення фотосинтетичної активності рослин. Найвищі значення показників отримано у варіанті без бур’янів, де площа листкової поверхні досягала 48,0–54,0 тис. м²/га, фотосинтетичний потенціал – 2,50–3,08 млн м²×діб/га, а чиста продуктивність фотосинтезу – 17,15–18,24 г/м² за добу. Позакореневе удобрення позитивно впливало на функціонування листкового апарату, причому найефективнішою була комбінація Текамін Брікс + EGROW. Найвищу врожайність зерна серед варіантів із гербіцидним захистом сформував гібрид ‘ДМ Стікер’ за застосування Стеллар Плюс + Текамін Брікс + EGROW – 10,91 т/га. Висновки. Формування та функціонування фотосинтетичного апарату кукурудзи значною мірою залежали від рівня гербіцидного захисту, позакореневого удобрення та біологічних особливостей гібридів. Застосування гербіцидів істотно підвищувало фотосинтетичну активність рослин і продуктивність посівів порівняно з варіантами без контролювання бур’янів. Найефективнішою технологічною моделлю виявилося поєднання гібрида ‘ДМ Стікер’, гербіциду Стеллар Плюс і позакореневого удобрення Текамін Брікс + EGROW, що забезпечувало найкращі показники фотосинтетичного потенціалу та реалізацію продуктивного потенціалу кукурудзи.